Іди до біса!!!

Багато років тому в селі далеко від цивілізації , там була група фермерів , які не мають достатніх фінансових ресурсів , щоб вижити. Удача завжди якось покарані. Робота , яка буде перенесена , майже завжди невдачі : Якщо вони , виявилося , займатися тваринництвом , хвороба знищила своїх курей , кіз , овець і свиней. Якщо зайнятий культивування поля , надмірні опади страхування або морозу запобігти культур або їх рослини вмирали , перш ніж вони несуть. Всі вони жили дуже відчайдушним і провів говорити про його невдачі і жорстокість долі зі своєю селі ...
- ¿ Як можна - Були ? Сказав між ними , в той час як інші живуть в балансі , з успіхами і невдачами , ми не можемо навіть сказати , що . Чи можливо , що є й інші , як ми , хто так неправильно ?
- Глава племені розмовляє сам з собою: все, що ми робимо , ми ніколи не отримаємо ніякої користі. ¿ Як мені переконати їх не падати духом , або хороші доступні , і невдачі перемогли мого народу. SE , що б ви не робили , не гарантує ніякого успіху тоді будете в змозі ...

Він залишив свою хатину прямуючи до поля , але те , що піднімає цей день , думаючи , що може бути зміна удачі . Він був переконаний , щоб почати деякі роботи , які можуть все змінити в будь-який момент . Я намагався зробити все можливе , щоб подолати свій відчай .

У той день , його настрій був менш поганим , ніж інші. Почав свою роботу , збираючи розкидані дерева на полі. Більш пізніше , з сокирою вдарив кілька разів , товстий стовбур поваленого дерева , поки раптом не виникло з Ель , дивна істота , яка залишила його здивувало. Зйомки llevò сокиру і руки на обличчя , закривши очі злякався . Він завмер на мить , а потім взяв руками поповз шукати всюди . Його здивування були капіталізовані , незнайомець був свого роду карликова чорний капелюх і плаття дивне , відповідні мед великі чоботи , які покриті за коліно. Він був одягнений в білу бороду і курив трубку дивно. З кожним кроком , виходячи з його тіла мигалками , які дали йому великий відтінок магії. Навколо нього все було яскраво , міри, щоб запобігти чітке уявлення про вашу дивною ... силует глава племені впав на землю і благання вигукнув:
- І не на зло , приятель ! Нічого більше не залишалося більше покарати мене !
- Не бійся , о ні , - відповів він м'яко . Я прийшов не пиляти , але sè як вони проводять у своєму селі. Не приносьте більше страждань . Замість цього , вони хочуть допомогти , хочуть спробувати виправити її бід. Спитайте мене , три бажання . Ви можете вибрати те , що ви хочете. Подумайте дуже ясно , тому що ви хочете , залежатиме від успіху і щастя у вашому люди прагнуть. Але я не ходжу , дуже добре зроблений три ваших запитів. Повернутися більш пізніше , так що у вас є час , щоб подумати , ах! і не бійся , добра людина , я дуже доброзичливі і добрі істини ... В акті ельфа зникла.

Вождь племені думав протягом тривалого часу , якщо , що я бачив , це був би продуктом його уяви . Я починав темніти . Завантажено з дровами і дуже збентежений і здивований , пішов назад у своє село. Більш пізніше , взяв короткий шлях до своєї хатини , намагаючись уникнути будь-якого контакту зі своїм народом. Розвантажили дерева , штовхнув двері і повернувся, щоб лягти на килимок , щоб медитувати на цю казкову зустріч у нього було. Головний ніколи не був одружений , не мав дітей або партнера , жив один. Він присвятив весь свій час вести своїх людей і бачити їх добробуту . Раптом я відчув велике однодумців і всю атмосферу вашого дуже скромний корпус , запалив навколо нього , був свого роду сигнал. Все в ньому було оптимізму. Почав думати про щастя , яке очікувало його . Ніколи раніше не відчував у цьому настрої . Відразу ж почали будувати плани і проекти : Якщо ви до фургона , зрештою , що тільки з'являються з нізвідки і не мати , щоб отримати її ніде і могли стягувати транспорту. Якщо деякі будинки з усіма зручностями і орендувати їх. Якщо у лікарні , в кінець майже всі були хворі і повинні були б заплатити за їх допомогу . Якщо така річ була хороша, якщо інше було набагато краще. Але ці гроші будуть виплачуватися , якщо все плем'я було дуже погано ... і так це шлях всю ніч , і , коли я думав , що знайшов щось цікаве , я відразу ж звільнив , уявляючи щось краще ...

Ельф дивився з великою увагою від вібрації , як жили і паралельний вимір , де час і простір не існують , був схожий ходити навколо на килимок , не в змозі прийняти будь-яке остаточне рішення. Правда в тому , що селянин , його метою було зниклих безвісти і вже опанував його душею.
- Мені прийшло в голову , що дуже мало три бажання , сказав він собі головний так, то як я можу обдурити і зробити , що характер , щоб дати мені щось більше, набагато більше ...
Коли він вимовив ці слова , ельф раптово з'явився в кімнаті :
- Дурень - цікавий чоловік вигукнув він , звертаючись сильно села- Ви намагаєтеся обдурити мене обдурити ?
- Я з вами згоден , я зробив неправильно , але я можу тільки визнати , що я не знаю потрібно запитати . Я обіцяю вам , що я збираюся зосередитися і я буду більш обережним , щоб не думати про дурниця ...
Ці слова прийшли , щоб заспокоїти розхитані ельфа , який дорікав його у відсутності смиренності і відсутність здорового глузду і солідарності.
- Ви бідний ідіот , це відбувається , як вони будуть , нікуди не годиться , Que ви начебто боса , який думає тільки його , не включаючи інші не знаю , як думати , як спільнота - І дивна істота більш розлютило більше і дорікати села ще в тисячу разів це була така і така річ.
І вождь племені , яке спочатку мовчав , я просто втомився і так вигукнув зовні :
- SE не жити , як багаті ! Ніяк не вдавалося або рости мої активи , я знаю , немає Транзас не роблять. Зупиніть на мене кричати і ображати мене , бажання ви намагаєтеся мене засмутило мене , подумай про мене і моїх амбіцій. Я втомився від душі людина втупився на і кричав ' Заткнися раз і відправитися в пекло ...

І сказано і зроблено , ельфа , відправився в пекло , який є, де він належав ...

VAYASE AL INFIERNO!!!

Hace muchos años, en una aldea muy alejada de la civilizaciòn, existia un grupo de campesinos que no contaban con recursos econòmicos suficientes para subsistir. La suerte  siempre los castigaba de alguna manera. Labor que realizaban terminaba, casì, siempre por ser un fracaso: Si se les ocurrìa dedicarse a la crianza de animales, alguna enfermedad diezmaba a sus gallinas, chivos, borregos o puercos. Si se dedicaban a la siembra de los campos, de seguro las excesivas lluvias o las heladas, impedìan las cosechas o sus plantas se morìan antes de dar frutos. Todos ellos, vivian muy desesperados y se la pasaban hablando de su mala fortuna y de lo cruel del destino con su aldea...
-¿Còmo es posible?-se decìan entre ellos-, que mientras otros viven en equilibrio, con èxitos y fracasos, nosotros no podamos ni siquiera decir lo mismo. ¿ Serà posible que existan otros como nosotros que les vaya tan mal?
-El jefe de la tribu dialogaba consigo mismo-: hagamos lo que hagamos, nunca obtenemos ningùn beneficio. ¿Còmo los convenzo para que no pierdan el ànimo, ni la buena disposiciòn, los contratiempos ya tienen a mi gente derrotada. Sè, que haga lo que haga, no les podrè garantizar ningùn triunfo...

Salio de su choza rumbo rumbo al campo, pensando que quizàs  ese dìa pudiera ser el del cambio de suerte. El estaba convencido de iniciar algùn trabajo que pudiera cambiar todo de un momento a otro. Trataba de hacer hasta lo imposible para vencer su desesperaciòn.

Ese dìa, su estado de ànimo era menos malo que en otros. Empezò su labor, por recoger madera dispersa en el campo. Màs tarde, con su hacha golpeo fuertemente varias veces, un grueso tronco de un àrbol caìdo, hasta que de repente brotò de èl, un extraño  ser que lo dejò muy sorprendido. Tiro el hacha y se llevò las manos a la cara, tapàndose los ojos muy espantado. Se quedò inmovil por un rato, luego apartò sus manos sigilosamente para mirar por todas partes. Su sorpresa era mayùscula, el extraño ser era una especie de enano con sombrero de copa negro y su vestimenta muy extraña, calzando unas grandes botas color miel que le cubrìan màs allà de la rodilla. Usaba barba blanca y fumaba una extraña pipa. Con cada movimiento que hacia, emanaban de su cuerpo luces centellantes que le otorgaban un gran tinte màgico. A su alrededor, todo era luminoso, al grado de impedir una  visiòn nitida de su extraña silueta...El jefe de la tribu se arrojò al suelo y suplicante exclamò:
-¡No e vayas a hacer daño, amigo! ¡ nada màs faltaba que me castigaras màs!
-¡No temas, caray!- le respondiò con amabilidad-. No vengo a fastidiarte, si bien sè como se la pasan en tu aldea. No te traigo màs desgracias. Por el contrario, les quiero ayudar, deseo tratar de remediar sus males. Pìdeme tres deseos. Elige muy bien lo que quieras. Piensa con mucha claridad, pues de lo que desees, va a depender la suerte y la felicidad a la que tu pueblo aspira. Pero no me meto, formula muy bien tus tres peticiones. Retorno màs tarde, para que tengas tiempo de meditar, ah! y no temas, buen hombre, yo soy muy amigable y bondadoso de verdad...En el acto desapareciò el duendecillo.

El jefe de la tribu pensò durante un largo rato si lo que habìa visto, no habrìa sido producto de su fantasia. Empezaba a anochecer. Cargò con la leña y muy confundido y sorprendido, emprendiò el camino de regreso a su aldea. Màs adelante, tomò un atajo hacia su choza, tratando de evitar cualquier contacto con su gente. Descargò la leña, empujò la puerta y se dispuso a recostarse en su petate a meditar acerca de ese fabuloso encuentro que habìa tenido. El jefe nunca se habia casado, no tenia hijos ni compañera, vivia solo. Dedicaba todo su tiempo a dirigir a los suyos y ver por su bienestar. De repente, le invadiò una gran alegrìa y todo el ambiente de su muy humilde recinto, se iluminò en torno suyo, era una especie de señal. Todo en èl era optimismo. Empezò a pensar en la felicidad que le aguardaba. Nunca antes se habìa sentido en ese estado de ànimo. De inmediato comenzò a trazar planes y proyectos: Si se hacia de una camioneta, al fin que sòlo aparecerìa de la nada y no habrìa que traerla de ninguna parte y podrìa cobrar el transporte. Si unas casas con todas las comodidades y rentarlas. Si un hospital, al fin que casì todos estaban enfermos y tendrìan que pagar por su alivio. Si tal cosa era buena, si la otra era mucho mejor. Pero con que dinero le pagarìan, si toda la tribu era muy pobre...Y asì se la paso toda la noche y cuando pensaba que habìa dado con algo interesante, lo desechaba de inmediato , imaginàndo algo mejor...

El duende lo observaba con mucha atenciòn desde la vibraciòn que èl habitaba, era una dimensiòn paralela en donde el tiempo y el espacio no existìan; veìa como daba vueltas y vueltas en el petate, sin poder tomar alguna decisiòn definitiva. La verdad es que al aldeano, su ambiciòn lo estaba perdièndo y ya se habìa adueñado de su alma.
-Se me ocurre que es muy poco tres deseos-se dijo a sì mismo el jefe-, còmo podrè engañar a ese personaje y hacerlo que me conceda algo màs, mucho màs...
Apenas dijo esas palabras, el duende se apareciò sùbitamente en la habitaciòn:
- ¡Insensato!- exclamò el curioso hombrecillo, dirigièndose enèrgicamente al aldeano-¿ Pretendes engañarme tonto?
-Estoy de acuerdo con usted, hice mal, pero sòlo puedo reconocer que no sè que pedirle. Le prometo que ya me voy a concentrar y tendrè màs cuidado en no pensar en tonterìas...
Esas palabras no llegaron a calmar el mal humor del duende, quien le reprochò su carencia de humildad y falta de sentido comùn y solidaridad.
-Usted es un pobre idiota, por eso les va como les va, es un bueno para nada, què tipo de jefe es usted que sòlo piensa en lo suyo, sin incluir a los demàs ¡No sabe pensar de manera comunitarìa!- y el extraño ser, cada vez se encolerizaba màs y le continuaba reprochando al aldeano una y mil veces que era tal cosa y tal otra.
Y el jefe de la tribu, que al principio permanecia callado, acabo por cansarse y exclamo fuera de sì:
-¡No sè vivir como viven los ricos! no podrìa administrar ni hacer crecer mis bienes, no sè hacer tranzas. Dèje de gritarme e insultarme, los deseos a los que usted  me tentò, me han trastornado, solo pienso en mi y mis ambiciones. Me estoy enfermando del alma- mirò fijamente al hombrecillo y le grito- Càllese de una buena vez y vàyase al infierno...

Y dicho y hecho, el duendecillo, se fue al infierno que es adonde pertenecia...

Never , never, never !

Have passed a forty- three years of that 1968 mark , so profound , sad, painful , painful and very embarrassing , that many, many Mexicans , had to agree to become scar without any convincing explanation .

The National Strike Committee , for security and strategy , decided that the march , this time , would leave at five in the afternoon of Santo Tomas , located in the Colonia Santa Maria la Ribera Street extension Carpio , home of the facilities of some of the schools of the National Polytechnic Institute , towards the Plaza of Three Cultures , located in the Tlatelolco Housing Unit .

 The student contingents from various parts of the city , began to arrive from two in the afternoon. For the five , the audience was already very large . They had also joined various contingents of peasants, workers and students from different entities of Mexico . The march started on time. The protesters did not suspect what would happen beyond hours later .
The banners we carried just merely concerned student and social projects of change in the management of security policy in the City of Mexico , the reinstallation of the grant system for students and mismanagement in the Department of Federal District , under Colonel Regent Corona del Rosal . The emblems were alluding to national and international social activists : Che Guevara , Zapata , Villa , Hidalgo , Morelos , Mao . Our war cries were :The People United will never be Defeated ! Peace , Peace , Peace , Diaz Ordaz these ugly monkey !
We want to Corona del Rosal , bottling ! Newspaperssold ! Mexico , Mexico , Mexico ! and some verses of the National Anthem.
About six o'clock, most contingents have already reached Plaza de las Tres Culturas. There were already several trucks with riot police , traffic police , patrol cars, motorcyclists and Olympia Battalion , who were together with their tanks , half-hidden and installed in the extension of St. John Lateran and the Avenida de Manuel Gonzalez.
The presence of the army and we missed , as the capital authorities they had been allowed to directly control the student movement, weeks ago . We had already consciousness and experience , so the " bazucaso " at the door of School No. 1 , dismantling using extreme violence Workshops Magazine Graphics "Why" , and attacks on the Vocational 5, not mess with them.
The quotas , all were always very respectful with authorities guarding the marches, clashes ever made in any of them direct .
At about quarter past six p.m. , we were all gathered quotas .
In Building Chihuahua on the eighth floor terrace , had installed multiple microphones. From there, the movement's leaders and guest speakers would speak . That would be our platform.
It was me, a young man who was studying the last year of high school, Isaac precisely Ochoterena College , where in a lightning attack by the thugs of the Vocational 5, had begun to move, weeks ago .
In the Plaza de las Tres Culturas the atmosphere was sensational . It was a moment of great emotion that . The student movement had managed to attract and combine a large part of the population. The " Goyas " university and " güerum " polytechnics , we put the creeps and goosebumps . Were heard countless clubs everywhere, we were united and identified on a single goal: MAKE MORE FAIR AND EQUITABLE TO ALL , OUR COUNTRY .
What is heard on the speakers, the truth , I did not care . I kept seeing and feeling all that crowd and the great positive energy and We planned were broadcasting . Suddenly, watching, watching , I realized that between us , mixed some strange subjects were dressed in civilian clothes , but with a white glove on his right hand , that made ​​me curious and immediately report it to my older brother who was next to me and I mention it in turn to other friends who also attended the rally . There were people of all ages , even children , because the Plaza of the Three Cultures, is like a large courtyard surrounded by many buildings of different sizes. It is also right there, the atrium of the church of Santiago Tlatelolco Franciscans and more to the right the building of the Ministry of Foreign Affairs and enfrentito , a series of Prehispanic Archaeological ruins which can be seen from the top of the esplanade because they are attached to the original soil are below the level of the square.
My brother told me he was going to bring more to the Chihuahua building , which is what is in front of the esplanade . For my part , I decided to buy a soft drink Avenue Extension of St. John Lateran and Nonoalco , trying to find somewhere to sit , nearby, there are several rocks embedded in the ground that is found around the ruins.
They would almost , seven in the evening, maybe a little less , when suddenly a police helicopter in the air groove and threw a flare white. All we worry about way. Some children were playing near me, outside the store in which I was taking my soda . I was at the back of the armored battalion army Olympia in the second section of the large housing unit , across the avenue . The leaders have told us over the loudspeakers that did not move and that we responded to any aggression :"Do not move , stay calm " ! .
Everything happened in a matter of minutes. After the release of the flare , white-collar men , began to attack the demonstrators . I took the bottle of soda and ran away to join the defense of my colleagues , for me it was more clear , because I was behind them and the movements of these men were easy to spot me , operating in an organized and disciplined together, making a kind of encirclement. It was then that there were several firearms sounds that nobody could say exactly where they came from , yes of people infiltrated or from the flanks . The noise did not stop weapons were sounds such as hammering on an anvil , clunks . They started yelling and crazy races . All was confusion and chaos. I stopped and immediately return to the store to try to protect myself. The shots apparently were made ​​from the roof terrace or perhaps further Chihuahua from some other multifamily around. The fire was crossed . It seemed that someone responded to aggression. I felt , at the time that the floor was moving , not necessary to know exactly what was happening , my emotions churning , everything was confused, my brain auxiliaba me , not enough to reason fully . I began to see how all the boys started running in disarray , in different directions. The shots were heard and everywhere. The protesters had been caught , taken by surprise . The reaction was disorganized and all trampling each other . The bullets buzzed everywhere. The roar of the guns was deafening. Everyone ran like gazelles lurking , like hares in disarray , the shooting was very intense . Confusion reigned and terror ...
It was terrible what I felt at that moment , I was terrified , my heart beats were strong , my ears were ringing , sweat Winterizing , my body was as if asleep , it was awful to witness all that, the night began to fall . Still scope to look like a lady lifted some of the children while a man grabbed her other hand and tried to hide in dumpsters the building, installed in a hidden compartment in the floor covered with mushroom-shaped caps . Then came a total blackout , because by that time , already had lit artificial light . It became dark. All was anxiety , uncertainty disharmony , chaos, and many cries of pain . It was what we were witnessing tremendous and most of all listening. The boys all were caught in several fronts , the crossfire , there was no route to
which follow, there was no where to run , just in circles, was a death pen , an arena of great tragedy . And that was only the start of a great slaughter that would come minutes later, when the army was mobilized from where he was half hidden and Olympia Battalion , with fixed bayonets , started melee attack , opening fire intensely , to the dial , attackers, who attacked from the Chihuahua building . The truth is that they were doing against their own brothers . Against demonstrators . Against students . Against families . Against children. As if they were an enemy army girt properly .Was awful, very awful, all that! . Southwest coming out of the barrels of the tanks were breathtaking , with the darkness that prevailed , they were the devil himself lights the fire of hell. The sounds deafening us and we could not do anything because a group of grenadiers prevented us batons and rifle butts base . The cries of pain were heard our colleagues everywhere. We were shouted to the soldiers who were accursed murderers . The ambulances began to arrive and many were military . The attack lasted just over forty minutes. Night had fallen . It was cold , windy and a drizzle began to fall . It was then that he military order to fully take the Plaza of Three Cultures . The soldiers continued sneaking fixed bayonets , to avoid any surprises . I did not hear because I ran terrified to tell my father what happened ahì . I lived in a small settlement called Santa María Insurgentes , a few blocks from Nonoalco Tlatelolco Housing Unit .
Come to my house and my mother informed me very scared and worried that he had heard the sounds of gunshots and my father had gone to get away. I turned out despite the refusal of my mother. Everything was dark they had turned off the lights in the entire periphery . I ran toward the apartment of my maternal grandmother who was in the first section of Tlatelolco Unit , just off the flagship tower housing complex is built in the shape of a spearhead and has twenty floors. Over there across the bridge linking Nonoalco Insurgentes Insurgentes Norte Centro. Imagine my surprise when I run almost in the dark with my father and brother also came running toward the house" Pelale , Raul" ! , - My father yelled at me , because this , referring to my brother , just of fire to a passenger bus on the bridge ... Other young people also went running past us. Look back , while we ran, and I saw the truck burning torch way to the top of the bridge ...
We took refuge in the house and tried to cheer each other, as we had lost all our dearest friends ... To our brothers ... so many valuable teens ... not ever see them again ... I do not forget them , never forget them , nor the forget :never , never, never !

Nie , nie, nie !

Sind vergangen, ein 43 Jahre von diesem 1968 Marke, so tief , traurig, schmerzhaft, schmerzhaft und sehr peinlich , dass viele, viele Mexikaner , hatte zu vereinbaren, um Narbe werden ohne überzeugende Erklärung .

Die nationalen Streik Ausschusses für Sicherheit und Strategie entschieden, dass der Marsch , diesmal würde um fünf am Nachmittag des Santo Tomas verlassen , befindet sich in der Colonia Santa Maria la Ribera Strasse Erweiterung Carpio , der Heimat der Einrichtungen von einigen der Schulen der National Polytechnic Institute , gegenüber der Plaza der drei Kulturen , in dem Tlatelolco Housing Unit.

 Die Schüler Kontingente aus verschiedenen Teilen der Stadt, fing an, von zwei Uhr nachmittags ankommen . Für die fünf , war das Publikum schon sehr groß. Sie hatten auch verschiedene Kontingente von Bauern, Arbeiter und Studenten aus verschiedenen Einheiten von Mexiko verbunden. Der Marsch begann pünktlich. Die Demonstranten ahnte nicht, was über Stunden später passieren.
Die Banner trugen wir nur lediglich betroffenen Schüler und soziale Projekte der Wechsel in der Geschäftsführung der Sicherheitspolitik in der Stadt Mexiko, die Neuinstallation des Zuschusses für Studenten und Misswirtschaft in der Abteilung für Federal District, unter Oberst Regent Corona del Rosal . Che Guevara, Zapata , Villa, Hidalgo , Morelos , Mao : Die Embleme wurden an nationale und internationale soziale Aktivisten in Anspielung . Unsere Kriegsgeschrei waren: Die Menschen Vereinigte wird niemals besiegt werden ! Peace, Peace, Peace, Diaz Ordaz diese hässlichen Affen !
Wir wollen Corona del Rosal , Abfüllung ! Zeitungen verkauft ! Mexico, Mexico, Mexico! und einige Verse der Nationalhymne .
Gegen sechs Uhr haben die meisten Kontingente bereits Plaza de las Tres Culturas erreicht . Es gab bereits mehrere Lastwagen mit Bereitschaftspolizei , Verkehrspolizei, Streifenwagen , Motorrad-und Olympia -Bataillon , die zusammen mit ihren Panzern , halb versteckt waren und installiert in der Verlängerung der St. Johannes im Lateran und der Avenida de Manuel Gonzalez .
Die Präsenz der Armee und wir verpasst , da die Behörden sie Kapital erlaubt worden war, direkt Einfluss auf die Studentenbewegung , Wochen. Wir hatten bereits das Bewusstsein und Erfahrung , so dass die " bazucaso " an der Tür der Schule Nr. 1 , Demontage mit extremer Gewalt Workshops Magazin Graphics " Warum " und Angriffe auf die Berufsschule 5, nicht mit ihnen Durcheinander.
Die Quoten waren alle immer sehr respektvoll mit den Behörden die Bewachung der Märsche, Auseinandersetzungen jemals in einer von ihnen direkt gemacht .
Bei etwa 18.15 waren wir alle versammelt Quoten.
Im Gebäude Chihuahua auf der achten Etage Terrasse, hatte mehrere Mikrofone installiert . Von dort würden die Führer der Bewegung und Gastredner sprechen . Das würde unsere Plattform sein.
Es war mir , ein junger Mann, der die Untersuchung der im letzten Jahr an der High School , Isaac genau Ochoterena College, wo in einem Blitzangriff von den Schergen des Berufsbildungsgesetzes 5, begonnen sich zu bewegen hatte vor Wochen war .
In der Plaza de las Tres Culturas die Atmosphäre war sensationell. Es war ein Moment großer Emotionen , dass . Die Studentenbewegung hatte es geschafft, zu gewinnen und zu kombinieren einen großen Teil der Bevölkerung. Die " Goyas " Universität und " güerum " Fachhochschulen , setzen wir das Gruseln und Gänsehaut . Waren, hörten unzähligen Clubs überall wurden wir vereint und identifiziert auf ein einziges Ziel : Machen Sie mehr fair und gerecht für alle, UNSER LAND .
Was ist über die Lautsprecher zu hören , die Wahrheit , ich habe nicht zu kümmern. Ich hielt sehen und fühlen alle, dass Menge und die große positive Energie und Wir planten übertrugen . Plötzlich , aufpassen, aufpassen, merkte ich, dass zwischen uns , vermischt einige seltsame Themen in Zivil gekleidet waren , aber mit einem weißen Handschuh an der rechten Hand , das machte mich neugierig und melden Sie es meinen älteren Bruder, der neben mir war und ich erwähne es wiederum an andere Freunde, die ebenfalls an der Rallye. Es waren Menschen aller Altersstufen , auch Kinder , denn die Plaza der Drei Kulturen , ist wie ein großer Innenhof, der von vielen Gebäuden unterschiedlicher Größe umgeben . Es ist auch richtig, da, das Atrium der Kirche von Santiago Tlatelolco Franziskaner und mehr auf der rechten Seite des Gebäudes des Ministeriums für auswärtige Angelegenheiten und enfrentito , eine Reihe von Prehispanic Archäologische Ruinen, die von der Spitze der Esplanade gesehen werden kann weil sie dem ursprünglichen Boden gebunden sind, unter dem Niveau des Platzes .
Mein Bruder sagte mir , er würde mehr auf den Chihuahua Gebäude zu bringen, ist das , was vor der Esplanade . Ich für meinen Teil , ich ein alkoholfreies Getränk Avenue Extension von St. Johannes im Lateran und Nonoalco kaufen, versuchen zu finden, irgendwo zu sitzen , in der Nähe entschieden , gibt es mehrere Steine ​​in den Boden eingelassen , die rund um die Ruinen zu finden ist.
Sie würden fast , sieben Uhr abends , vielleicht ein bisschen weniger, als plötzlich ein Polizeihubschrauber in der Luft Nut und eine Fackel weiß warf . Alles, was wir über die Art und Weise kümmern . Einige Kinder wurden in der Nähe von mir spielen , vor dem Geschäft , in dem ich unter meinem Soda wurde . Ich war auf der Rückseite des Panzerbataillon Armee Olympia im zweiten Teil des großen Wohneinheit , in der Allee . Die Staats-und Regierungschefs haben uns über die Lautsprecher , die nicht rührte , und dass wir reagierten auf jede Aggression gesagt: " Nicht bewegen, bleiben Sie ruhig !" .
Alles geschah in einer Angelegenheit von Minuten. Nach der Veröffentlichung der Fackel , white-collar Männer begannen , um die Demonstranten anzugreifen. Ich nahm die Flasche Soda und lief weg , um die Verteidigung meiner Kollegen kommen , für mich war es mehr klar, weil ich hinter ihnen war und die Bewegungen dieser Männer waren einfach zu mir vor Ort , die in ein organisiertes und diszipliniertes Gemeinsam , so dass eine Art von Einkreisung . Es war dann , dass es mehrere Schusswaffen klingt , dass niemand genau sagen, woher sie kommen, ja von Leuten unterwandert oder von den Flanken kam . Der Lärm hörte nicht auf Waffen wie Hämmern auf einem Amboss , clunks klingt. Sie fing an zu schreien und verrückten Rennen. Alles war Verwirrung und Chaos. Ich blieb stehen und sofort in den Laden zurück , um zu versuchen , mich zu schützen . Die Aufnahmen wurden offenbar von der Dachterrasse oder vielleicht weitere Chihuahua aus einer anderen Mehrfamilienhäusern rund gemacht . Das Feuer wurde überschritten. Es schien, dass jemand zu Aggression reagiert. Ich fühlte mich zu der Zeit , dass der Boden bewegte , nicht notwendig, genau zu wissen, was los war, meine Emotionen Buttern , alles war durcheinander , mein Gehirn auxiliaba mich , nicht genug zur Vernunft voll . Ich begann zu sehen, wie all die Jungs laufen in Unordnung , in verschiedene Richtungen gestartet. Die Schüsse waren zu hören und überall. Die Demonstranten waren gefangen , überrumpelt . Die Reaktion wurde unorganisiert und alle trampeln sich gegenseitig. Die Kugeln schwirrten überall. Das Dröhnen der Kanonen war ohrenbetäubend . Jeder lief wie Gazellen lauern , wie Hasen in Unordnung , war das Schießen sehr intensiv. Verwirrung herrschte und Schrecken ...
Es war schrecklich , was ich fühlte in diesem Moment war ich erschrocken , mein Herz schlägt stark waren , meine Ohren dröhnten , Schweiß Winterfest , meinen Körper, als ob sie schliefen , es ist schrecklich , dass alle Zeugen war war, begann in der Nacht zu fallen. Noch Spielraum, um wie eine Dame aussehen hob einige der Kinder , während ein Mann packte ihre andere Hand und versuchte, in Müllcontainern das Gebäude , in einem versteckten Fach in dem Boden mit pilzförmigen Kappen abgedeckt installiert verstecken. Dann kam ein Totalausfall , weil bis zu diesem Zeitpunkt bereits beleuchteten Kunstlicht. Es wurde dunkel. Alles war Angst, Unsicherheit Disharmonie , Chaos und viele Schmerzensschreie . Es war das, was wir erleben enorme und vor allem hören . Die Jungs waren alle in verschiedenen Fronten , die Fronten , gab es keinen Weg zu
welche folgen , gab es nirgends zu laufen , nur im Kreis, war ein Tod Stift, eine Arena der großen Tragödie. Und das war nur der Anfang einer großen Schlacht , die Minuten kommen würde, später, als die Armee aus , wo er war halb verborgen und Olympia Bataillon, mit Bajonetten mobilisiert wurde , begann im Nahkampf , das Feuer eröffnet intensiv , um das Zifferblatt , Angreifer, die aus der Chihuahua Gebäude angegriffen. Die Wahrheit ist, dass sie gegen ihre eigenen Brüder tun . Gegen Demonstranten. Vor Studenten. Gegen Familien. Gegen Kinder . Als wären sie eine feindliche Armee girt richtig . War schrecklich, sehr schrecklich, all that! . Southwest kommen aus den Fässern der Tanks waren atemberaubend , mit der Dunkelheit, die herrschte , waren sie der Teufel selbst zündet das Feuer der Hölle. Die Geräusche ohrenbetäubend uns und wir konnten nichts tun, weil eine Gruppe von Grenadieren hinderte uns Schlagstöcken und Gewehrkolben Basis . Die Schmerzensschreie wurden unsere Kollegen hörte überall. Wir wurden zu den Soldaten, die Mörder verflucht wurden schrie . Die Krankenwagen begann zu kommen und viele waren Militärs. Der Angriff dauerte etwas mehr als 40 Minuten . Es war Nacht geworden . Es war kalt , windig und ein Nieselregen begann zu fallen. Es war dann, dass er militärische Ordnung in vollem Umfang zu den Platz der Drei Kulturen . Die Soldaten weiter schleichen Bajonetten , um keine Überraschungen zu vermeiden. Ich habe nicht gehört , weil ich Angst lief zu meinem Vater sagen, was passiert AHI . Ich lebte in einer kleinen Siedlung namens Santa María Insurgentes , ein paar Blocks von Nonoalco Tlatelolco Housing Unit .
Komm zu mir nach Hause und meine Mutter teilte mir sehr erschrocken und besorgt , dass er die Geräusche der Schüsse gehört und mein Vater gegangen war , um wegzukommen. Ich stellte sich heraus, trotz der Ablehnung meiner Mutter. Alles war dunkel, sie hatte das Licht in den gesamten Umfang gedreht . Ich rannte in Richtung der Wohnung meiner Großmutter mütterlicherseits , die im ersten Abschnitt von Tlatelolco Einheit war , direkt an das Flaggschiff Turm Wohnanlage in der Form einer Speerspitze gebaut und hat zwanzig Etagen. Drüben auf der Brücke zwischen Nonoalco Insurgentes Insurgentes Norte Centro . Stellen Sie sich meine Überraschung, als ich fast in der Dunkelheit mit meinem Vater und Bruder laufen auch rannte auf das Haus zu " Pelale , Raul " - Mein Vater rief mich an, weil dies unter Bezugnahme auf meinen Bruder , nur des Feuers auf einem Passagier-Bus auf der Brücke ... Andere Jugendliche auch rannte an uns vorbei . Schauen Sie zurück , während wir liefen und ich sah den LKW brennende Fackel Weg an die Spitze der Brücke ...
Wir flüchteten in das Haus und versuchten , sich gegenseitig anfeuern , wie wir alle unsere liebsten Freunde verloren hatte ... Um unsere Brüder ... so viele wertvolle Teens ... nie wieder sehen ... Ich weiß nicht vergessen, nie vergessen , noch die vergessen : Nie , nie, nie !

никогда, никогда, никогда!

Прошлисорок три года , что из 1968 знака, настолько глубоки , грустно, больно, больно и очень стыдно, что многие , многие мексиканцы , пришлось согласиться стать шрам без каких-либо убедительных объяснений .

Национальный стачечный комитет , для обеспечения безопасности и стратегии , решили , что марш , на этот раз , уедет в пять вечера Санто-Томас , расположенный в Colonia Santa Maria La расширение Рибера улице Карпио , дом средств некоторых из школ Национального политехнического института , к площади трех Культур , расположенный в корпусе устройства Тлателолко.

 Студент контингенты из различных частей города , стали поступать из двух часов дня . За пять , аудитория была уже очень большая . Они также присоединились различные контингенты крестьян, рабочих и студентов из разных субъектов Мексике.Марта начался вовремя . Протестующие не подозревал , что произойдет за несколько часов спустя.
Баннеры мы провели только лишь обеспокоены студента и социальные проекты изменений в управлении политики безопасности вгороде Мехико ,переустановкасистемы грантов для студентов и бесхозяйственности в Департаменте федерального округа под командованием полковника Regent Корона дель Rosal . Гербы были намекая на национальных и международных общественных активистов : Че Гевара , Сапата , Вилья , Идальго , Морелос , Мао . Наши крики войны были : людей, объединенных никогда не будет побежден! Мир , мир, мир , Диас Ордас эти уродливые обезьяны !
Мы хотим Корона дель Розал, розлива ! Газеты продан! Мексика, Мехико , Мексика! и некоторые стихи национальный гимн.
Около шести часов , большинство контингентов уже достигли Пласа-де- лас- Трес Culturas . Были уже несколько грузовиков с ОМОНом , дорожной полиции, патрульные машины , мотоциклисты и Olympia батальона , которые были вместе со своими танками, наполовину скрытая и установлены в расширении Святого Иоанна Латеранского и Авенида де Мануэль Гонсалес .
Присутствие армии , и мы пропустили , так как столичные власти им было разрешено непосредственно контролировать студенческое движение , недель назад. У нас уже был сознания и опыта , так что " bazucaso " у дверей школы № 1 , демонтаж использовании крайних форм насилия Семинары журнальной графики «почему» , и нападения на профессиональном 5, не связывайтесь с ними.
Квоты , все были всегда очень уважительно с властями шествия охраняли , столкновений , когда-либо сделанных в любом из них прямые .
Примерно в 6:15 вечера , мы были все собрались квот.
В Строительство Чихуахуа на восьмом этаже терраса , были установлены несколько микрофонов . Оттуда , лидеры движения и приглашенных ораторов будет говорить . Это было бы нашей платформе.
Это был я , молодой человек , который учился последний год средней школы , Исаак точно Ochoterena колледж, где в молниеносном нападении бандитов о профессиональном 5, начал двигаться, недель назад.
На Пласа-де -лас- Трес Culturas атмосфера была сенсационной . Это был момент большим волнением . Студенческому движению удалось привлечь и объединить большую часть населения . " Гояс " университета и " güerum " политехнические институты , мы ставим в дрожь, и мурашки по коже . Были слышны бесчисленные клубы во всем мире, мы объединились и определили на одной целью: сделать более справедливой и справедливой для всех , наша страна .
То, что услышал на динамиках , правда, мне было все равно . Я продолжал видеть и чувствовать все, что толпа и большой положительной энергии , и мы запланировали передавали . Вдруг смотрят, смотрят, я понял, что между нами , смешанный некоторые странные предметы были в гражданской одежде , но с белой перчаткой на правой руке , что заставило меня любопытным и немедленно сообщить об этом моим старшего брата, который был рядом со мной и я упоминаю об этом в свою очередь, другие друзья, которые также приняли участие в митинге . Были люди всех возрастов , даже дети, потому что на площади Трех Культур , как большой двор, окруженный многие здания различных размеров. Кроме того, тут же, атриум церкви Сантьяго Тлателолко францисканцев и правеездание Министерства иностранных дел и enfrentito , серия доиспанское Археологические развалины , которые можно увидеть из верхней части эспланады потому что они присоединены к исходному почвы ниже уровня площади.
Мой брат сказал мне, что он собирается принести больше к зданию чихуахуа , которая является то, что находится в передней части эспланады . Со своей стороны , я решил купить безалкогольный напиток Avenue Расширение Святого Иоанна Латеранского и Nonoalco , пытаясь найти где-нибудь, чтобы сидеть , рядом , есть несколько пород встроенных в землю , что находится вокруг руин.
Они почти , в семь вечера , может быть, немного меньше , как вдруг полицейский вертолет в паз воздух и бросилбелые вспышки . Все мы беспокоимся о пути. Некоторые дети играли рядом со мной , за пределами магазина , в котором я брал свою соды. Я был в задней частибронетанкового батальона армии Олимпии во второй части большой блок жилье, через проспект . Лидеры говорили нам по громкоговорителям , что не двигался , и что мы ответили на любую агрессию : « Не двигайся, сохраняйте спокойствие !".
Все произошло всчитанные минуты. После выходавспышки, белые воротнички мужчин , начали нападать на демонстрантов. Я взял бутылку содовой и убежали , чтобы присоединиться к обороне моих коллег, для меня это было более ясным, потому что я был за ними и движения эти люди были легко обнаружить меня , работающего ворганизованную и дисциплинированную вместе, делаявид окружения. Именно тогда было несколько огнестрельного оружия звуки, которые никто не мог точно сказать, откуда они пришли , да людей проникли или с флангов . Шум не остановить оружие звуков, таких как молотком по наковальне , тяжелые удары . Они начали кричать и сумасшедших гонок. Все было путаницы и хаоса. Я остановился и немедленно вернуться в магазин , чтобы попытаться защитить себя. Выстрелы , видимо, были сделаны из террасы на крыше или, возможно, дальнейшее Чихуахуа от некоторых других многоквартирных вокруг. Огонь был пересечен . Казалось , что кто-то ответил на агрессию. Я чувствовал себя , в то время , что пол двигался , не нужно знать , что именно происходит , мои эмоции вспенивание , все путают , мой мозг auxiliaba мне , не достаточно, чтобы полностью причины . Я начал видеть , как все мальчики побежали в беспорядке , в разных направлениях. Были слышны выстрелы и везде. Протестующие были пойманы , застигнут врасплох . Реакцию дезорганизованной и все попирающего друг с другом. Пули жужжали повсюду. Рев орудий был оглушительным . Все работало как газели скрываться , как зайцы в беспорядке , съемки были очень интенсивными. Беспорядок правил и террора ...
Это было ужасно , что я чувствовал в тот момент , я был в ужасе , мое сердце бьется были сильны, ушах звенело , пот Утепление , мое тело было как во сне , это было ужасно наблюдать все, что , в ночь начал падать. Еще возможности , чтобы выглядеть как леди подняла некоторые из детей в то время как мужчина схватил ее за другую руку и попытался скрыться в мусорных контейнерах здания, установлены втайник в полу, покрытом грибовидные шапки. Потомобщее потемнение в глазах, потому что к тому времени , уже освещенных искусственным светом. Это стало темно . Все было беспокойства, неуверенности дисгармония , хаос, и многие крики боли . Это было то, что мы стали свидетелями огромной и, прежде всего прослушивания. Мальчики все были пойманы в нескольких фронтах , под перекрестный огонь , не было никакой маршрут
не , которые следуют , не было , куда бежать , как раз по кругу, была смерть ручка,большой ареной трагедии. И это было только началовеликого поражения , которые придут минуты спустя, когда армия была мобилизована , откуда он был наполовину скрытые и Олимпия батальона , со штыками , началась рукопашная атака , открыв огонь интенсивно , к циферблату , нападавшие , которые напали из здания чихуахуа. Правда в том , что они делали против своих братьев. Против демонстрантов. Против студентов. Против семей. В отношении детей. Как будто ониГирт вражескую армию должным образом. Было ужасно , очень ужасно, все такое! . Юго-западный выходил из баррелейтанки захватывали дух , с темнотой , которая сложилась , они были самим дьяволом зажигает огонь ада. Звуки оглушительной нас, и мы ничего не могли сделать , потому что группа гренадеров мешало нам дубинками и прикладами базы . Крики боли были услышаны нашими коллегами во всем мире. Мы кричали солдатам, которые были проклятые убийцы . Машины скорой помощи начали прибывать , и многие были военными. Нападение продолжалось чуть более сорока минут. Наступила ночь . Было холодно , ветрено идождь начал падать. Именно тогда он военным того, чтобы полностью взять на Площади трех культур . Солдаты продолжали тайком штыками , чтобы избежать любых неожиданностей. Я не слышал , потому что я побежал страшно сказать отцу , что случилось Ахи . Я жил в небольшом поселке под названием Санта Мария Insurgentes , в нескольких кварталах от Nonoalco единиц жилья Тлателолко.
Приходите в мой дом и моя мать сообщила мне очень страшно и обеспокоены тем, что он слышал звуки выстрелов и мой отец ушел , чтобы уйти . Я оказался , несмотря на отказ от моей матери. Все было темным они выключили свет во всей периферии. Я побежал к квартире моих бабушки по материнской линии , который был в первой части единицы Тлателолко , в непосредственной близости от корпуса флагманского башни комплекс построен в форме наконечника копья и имеет двадцать этажей. Вон там, через мост, связывающий Nonoalco Insurgentes Insurgentes Norte Centro. Каково же было мое удивление, когда я бегу почти в темноте с моим отцом и братом и прибежал к дому " Pelale , Рауль !", - Мой отец кричал на меня , потому что это , ссылаясь на моего брата , просто пожара впассажирском автобусе на мосту ... Другие молодые люди также побежал мимо нас . Оглянитесь назад , а мы побежали , и я увидел грузовик горящий факел путь к вершине моста ...
Мы укрылись в доме и старался ободрить друг с другом , как мы потеряли все наши дорогие друзья ... Чтобы наши братья ... так много ценных подростков ... никогда не увидеть их снова ... Я не забывать о них , никогда не забывайте их, ни забывайте: никогда, никогда, никогда!

Jamais , jamais, jamais !

Ont passé une période de quarante -trois ans de cette marque de 1968, si profond , triste, douloureux , douloureux et très gênant, que beaucoup, beaucoup de Mexicains , ont dû accepter de devenir cicatrice sans aucune explication convaincante .

Le Comité National de Grève, à la sécurité et de la stratégie , a décidé que le mars , cette fois , laisserait à cinq heures l'après-midi de Santo Tomas, situé dans le prolongement Maria la Ribera Colonia de Santa rue carpio , la maison des installations de certaines des écoles de l'Institut national Polytechnique , vers la Place des Trois cultures , situé dans l'unité d' habitation de Tlatelolco .

 Les contingents d'étudiants provenant de diverses parties de la ville , ont commencé à arriver à partir de deux dans l'après-midi . Pour les cinq , le public était déjà très grand . Ils avaient également rejoint divers contingents de paysans, de travailleurs et d'étudiants provenant des différentes entités du Mexique. L' mars a commencé à temps. Les manifestants ne soupçonnaient pas ce qui se passerait en dehors des heures plus tard.
Les bannières que nous avons menées tout simplement en cause les projets sociaux du changement dans la gestion des politiques de sécurité dans la ville de Mexico , la réinstallation du système de bourses pour les étudiants et la mauvaise gestion au sein du Département de l'étudiant et District fédéral , sous le colonel Regent Corona del Rosal . Les emblèmes faisaient allusion à des militants sociaux nationaux et internationaux : Che Guevara , Zapata , Villa, Hidalgo , Morelos , Mao . Nos cris de guerre étaient: Le peuple uni ne sera jamais vaincu ! Paix, paix, paix, Diaz Ordaz ces laid singe!
Nous voulons Corona del Rosal , l'embouteillage ! Journaux vendus ! Mexique , Mexico, Mexique ! et quelques versets de l'hymne national.
Vers six heures , la plupart des contingents ont déjà atteint Plaza de las Tres Culturas . Il y avait déjà plusieurs camions avec la police anti-émeute , la police de la circulation, les voitures de patrouille , les motocyclistes et Olympia bataillon , qui étaient avec leurs chars, à demi cachées et installé dans le prolongement de Saint- Jean de Latran et de l'Avenida de Manuel Gonzalez.
La présence de l'armée et nous avons manqué , car les autorités de capitaux qu'ils avaient été autorisés à contrôler directement le mouvement étudiant , il ya quelques semaines . Nous avions déjà conscience et l'expérience , de sorte que le " bazucaso " à la porte de l'école n ° 1, le démontage en utilisant une violence extrême Ateliers Magazine Graphics «pourquoi» et les attaques sur les 5 professionnelle , ne plaisante pas avec eux.
Les quotas , tous ont toujours été très respectueux avec les autorités gardaient les marches , les affrontements jamais fait dans aucun d'eux directement .
À propos de dix-huit heures et quart , nous étions tous réunis quotas .
Dans le bâtiment Chihuahua sur la terrasse du huitième étage , avait installé plusieurs microphones. De là, les dirigeants du mouvement et des conférenciers parleront . Ce serait notre plate-forme.
C'était moi , un jeune homme qui étudiait la dernière année de lycée, Isaac précisément Ochoterena College, où dans une attaque éclair par les voyous du 5 professionnelle , avaient commencé à se déplacer , il ya quelques semaines .
Sur la Plaza de las Tres Culturas l'ambiance était sensationnelle . Ce fut un moment de grande émotion que . Le mouvement étudiant a réussi à attirer et à combiner une grande partie de la population. Le « Goya » université et " güerum " polytechniques, nous avons mis la chair de poule et des frissons . Ont été entendus innombrables clubs partout , nous avons été unis et identifiés sur un seul objectif: faire plus juste et équitable pour TOUS, notre pays.
Ce qui est entendu sur les haut-parleurs , la vérité , je m'en fichais . J'ai continué à voir et de sentir toute cette foule et la grande énergie positive et nous avons prévu la diffusion de . Soudain, regardant , regardant , j'ai réalisé que entre nous, mélangés certains sujets étranges étaient habillés en civil, mais avec un gant blanc à la main droite , qui m'a fait curieux et signaler immédiatement à mon frère aîné qui était à côté de moi et je le mentionne à son tour à d'autres amis qui ont également assisté à la manifestation . Il y avait des gens de tous âges , même des enfants , parce que la Place des Trois Cultures , est comme une grande cour entourée de nombreux bâtiments de tailles différentes. C'est aussi là, l'atrium de l'église de Santiago Tlatelolco Franciscains et plus à droite le bâtiment du ministère des Affaires étrangères et enfrentito , une série de ruines archéologiques préhispaniques qui peut être vu à partir du haut de l'esplanade parce qu'ils sont fixés au sol initial est inférieur au niveau de la place.
Mon frère m'a dit qu'il allait apporter plus à l'édifice Chihuahua, c'est ce qui est en face de l'esplanade. Pour ma part, j'ai décidé d'acheter une boisson gazeuse Prolongement de l'avenue de Saint- Jean de Latran et Nonoalco , en essayant de trouver un endroit pour s'asseoir , à proximité , il ya plusieurs roches enfouies dans le sol qui se trouve autour des ruines .
Ils seraient presque , sept heures du soir , peut-être un peu moins, quand soudain un hélicoptère de la police dans la rainure air et jeta un flare blanc. Tout ce que nous préoccupons façon. Certains enfants jouaient près de moi, devant le magasin dans lequel je prenais mon soda. J'étais à l'arrière du bataillon blindé armée Olympia dans la deuxième partie de l'unité de logement grande , sur l'avenue. Les dirigeants nous ont dit les haut-parleurs qui ne se déplacent pas et que nous avons répondu à une agression : « Ne bougez pas , restez calme !" .
Tout s'est passé en quelques minutes. Après la sortie de la torche , les hommes en col blanc , ont commencé à attaquer les manifestants. J'ai pris la bouteille de soda et me suis enfuie pour rejoindre la défense de mes collègues, pour moi c'était plus clair , parce que j'étais derrière eux et les mouvements de ces hommes étaient faciles à repérer moi , fonctionnant d'une manière organisée et disciplinée ensemble, faire une sorte d'encerclement . C'est alors qu'il y avait plusieurs armes à feu semble que personne ne pouvait dire exactement où ils sont venus , oui de personnes infiltrées ou sur les flancs . Le bruit n'a pas empêché les armes ont été sonne comme marteler sur une enclume , clunks . Ils ont commencé à crier et les courses folles. Tout était confusion et le chaos. Je me suis arrêté et retourner immédiatement au magasin pour essayer de me protéger . Les coups de feu ont apparemment été fabriqués à partir de la terrasse du toit ou peut-être plus Chihuahua de quelque autre multifamilial autour . L'incendie a été franchi. Il semble que quelqu'un a répondu à l'agression. Je me suis senti à l'époque que le sol bougeait, pas nécessaire de savoir exactement ce qui se passait , mes émotions barattage, tout était confus , mon cerveau auxiliaba moi , pas assez pour raison pleinement . J'ai commencé à voir comment tous les garçons ont commencé à courir en plein désarroi, dans des directions différentes . Les coups de feu ont été entendus et partout. Les manifestants avaient été capturé, pris par surprise. La réaction a été désorganisé et tout piétiner les uns les autres . Les balles bourdonnaient partout. Le grondement des canons était assourdissant . Tout le monde a couru comme des gazelles qui se cachent , comme des lièvres dans le désarroi , le tournage a été très intense . La confusion régnait la terreur ...
C'était terrible ce que j'ai ressenti à ce moment-là , j'étais terrifiée , mes battements de coeur étaient forts , mes oreilles sonnaient , la sueur Hivernage , mon corps était comme si elle dormait , c'était horrible de voir tout cela, la nuit commençait à tomber . Encore de la marge pour ressembler à une dame a levé une partie des enfants tandis qu'un homme saisit son autre main et a essayé de se cacher dans les poubelles du bâtiment, installés dans un compartiment caché dans le sol recouvert de bouchons en forme de champignon . Puis vint un black-out total , parce qu'à cette époque , avait déjà allumé la lumière artificielle . Il est devenu sombre. Tout était anxiété , la disharmonie de l'incertitude , du chaos , et beaucoup de cris de douleur . C'était ce que nous assistions énorme et surtout l'écoute . Les garçons ont tous été pris dans plusieurs fronts , les échanges de tirs , il n'y avait pas de route vers
qui suivent , il n'y avait nulle part où courir, juste en rond, était un stylo de mort, une arène de grande tragédie . Et ce n'était que le début d'un grand carnage qui viendrait minutes plus tard, quand l'armée a été mobilisée , d'où il était à moitié cachée et Olympia Bataillon, à la baïonnette , a commencé attaque de mêlée , ouvrant le feu intensément, au cadran, assaillants qui ont attaqué le bâtiment Chihuahua . La vérité est qu'ils faisaient contre leurs propres frères . Contre les manifestants. Contre les étudiants . Contre les familles . Contre les enfants. Comme s'ils étaient ceints d' une armée ennemie correctement . Était horrible, très horrible, tout ça! . Southwest sortant des canons des chars étaient à couper le souffle , avec l'obscurité qui régnait , ils étaient le diable lui-même allume le feu de l'enfer. Les sons nous assourdissant et nous ne pouvions rien faire , car un groupe de grenadiers nous a empêchés de matraques et de crosses de fusil de base . Les cris de douleur ont été entendus nos collègues partout. Nous avons crié aux soldats qui ont été maudits meurtriers . Les ambulances ont commencé à arriver et beaucoup étaient militaire. L'attaque a duré un peu plus de quarante minutes. La nuit était tombée . Il faisait froid , venteux et une bruine a commencé à tomber . C'est alors qu'il l'ordre militaire de prendre pleinement la Place des Trois Cultures. Les soldats ont continué faufiler baïonnette au canon , pour éviter toutes surprises. Je n'ai pas entendu parce que j'ai couru terrifié à dire à mon père ce qui s'est passé AHI . Je vivais dans un petit village appelé Santa María Insurgentes , à quelques pâtés de maisons de Nonoalco unité de logement Tlatelolco.
Viens dans ma maison et ma mère m'a informé très peur et inquiet qu'il avait entendu les sons de coups de feu et mon père était allé chercher loin . Je me suis tourné malgré le refus de ma mère. Tout était sombre , ils avaient éteint les lumières dans toute la périphérie . J'ai couru vers l'appartement de ma grand-mère maternelle qui était dans la première section de l'Unité Tlatelolco , juste à côté du complexe d'habitation de la tour phare est construit sous la forme d'un fer de lance et a vingt étages. Là-bas, de l'autre côté du pont reliant Nonoalco Insurgentes Insurgentes Norte Centro. Imaginez ma surprise quand je cours presque dans le noir avec mon père et mon frère aussi est venu en courant vers la maison " Pelale , Raul !", - Mon père m'a crié dessus , car cela , en se référant à mon frère , juste du feu à un bus de passagers sur le pont ... d'autres jeunes sont aussi allés courir devant nous . Regardez en arrière , alors que nous avons couru , et j'ai vu le camion en feu moyen torche au sommet du pont ...
Nous nous sommes réfugiés dans la maison et a essayé de remonter le moral de l'autre , comme nous l' avions perdu tous nos amis les plus chers ... A nos frères ... donc beaucoup d'adolescents précieuses ... ne jamais les revoir ... Je n'oublie pas entre eux, ne les oublierai jamais , ni l' oublier : Jamais , jamais, jamais !

NUNCA, NUNCA, NUNCA

Han transcurrido ya cuarenta y tres años de aquella huella de 1968, tan profunda, triste, dolorosa, penosa y muy vergonzosa, que muchos, muchísimos mexicanos, tuvieron que aceptar se convirtiera en cicatriz sin explicación convincente alguna.

El Comite Nacional de Huelga, por cuestiones de seguridad y estrategia, decidió que la marcha, en esta ocasión, partiría a las cinco de la tarde del Casco de Santo Tomás, ubicado en la Colonia Santa María la Ribera, en la calle de Prolongación de Carpio, sede de las instalaciones de algunas de las escuelas del Instituto Politécnico Nacional, rumbo a la Plaza de las Tres Culturas, ubicada en la  Unidad Habitacional de Tlatelolco.

 Los contingentes estudiantiles provenientes de varios puntos de la ciudad, empezaron a llegar desde  las dos de la tarde. Para las cinco, la concurrencia era ya muy numerosa. Se habían sumado también  diversos contingentes de campesinos, obreros y estudiantes, provenientes de diferentes entidades de la República Mexicana .La marcha partió puntualmente. Los manifestantes no sospechaban lo que allá ocurriría horas más tarde.

Las pancartas que portábamos simplemente se referían a proyectos meramente estudiantiles y sociales de cambio, en cuanto al manejo de la política de seguridad en la Ciudad de México, de la reinstalación del sistema de becas para los estudiantes y de los malos manejos en el Departamento del Distrito Federal, a cargo del Coronel Regente Corona del Rosal. Los emblemas eran alusivos a luchadores sociales internacionales y nacionales: Che Guevara, Zapata, Villa, Hidalgo, Morelos, Mao. Nuestros gritos de guerra eran:¡ El Pueblo Unido jamás será Vencido! ¡Paz, Paz, Paz, Díaz Ordaz que feo y chango estas!

¡Queremos a Corona del Rosal, embotellado! ¡Prensa vendida! ¡México, México, México! y algunas estrofas del Himno Nacional.

Como a las seis de la tarde, la mayoría de los contingentes ya habían alcanzado  La Plaza de las Tres Culturas. Ahí ya se encontraban varios camiones con granaderos, policías de tránsito, patrullas, motociclistas y los soldados del Batallón Olimpia, quienes se encontraban junto con sus tanquetas, semiocultos e instalados en la Prolongación de San Juan de Letrán y de la Avenida de Manuel González.

La presencia del ejército ya no nos extrañaba, pues las autoridades de la capital los habían autorizado a controlar de manera directa el movimiento estudiantil, semanas atrás. Nosotros teníamos ya la conciencia y la experiencia, con lo del “bazucaso” a la puerta de la Preparatoria número 1, el desmantelamiento con lujo de violencia de los Talleres Gráficos de la Revista “Por qué”, y los ataques a la Vocacional 5, de no meternos con ellos.

Los contingentes, todos, siempre fuimos muy respetuosos con las autoridades que custodiaban las marchas, de hecho nunca hubo enfrentamientos directos en ninguna de ellas.

Como a las seis y cuarto de la tarde, ya estábamos todos los contingentes reunidos.

En el Edificio Chihuahua, en la terraza del piso octavo, se habían instalado varios micrófonos.  Desde ahí, los líderes del movimiento y los oradores invitados harían uso de la palabra. Esa sería nuestra tribuna.

Era yo, un joven que estudiaba el último año de la preparatoria, precisamente en el Colegio Isaac Ochoterena, donde en un ataque relámpago a cargo  de los porros de la Vocacional 5, había dado inicio al movimiento, semanas atrás.

En la Plaza de las Tres Culturas el ambiente era sensacional. Era un momento de gran emoción aquel. El movimiento estudiantil había logrado atraer y conjuntar a gran parte de la población. Los “goyas” universitarios y los “güerum” de los politécnicos, nos ponían los pelos de punta y la piel chinita. Se escuchaban infinidad de porras por todas partes, estábamos unidos e identificados en un solo objetivo: HACER MAS JUSTO Y EQUITATIVO PARA TODOS, NUESTRO PAIS.

Lo que se escuchaba en los altavoces, la verdad, poco me importaba. Me la pasaba viendo y sintiendo todo  ese gentío y la gran energía positiva que emitíamos y proyectábamos. De repente, observando, observando, me di cuenta de que entre nosotros, mezclados, se encontraban unos sujetos extraños, vestidos de civil, pero con un guante blanco en la mano derecha, eso se me hizo curioso y de inmediato se lo comunique a mi hermano mayor que se encontraba a mi lado y él se lo comento a su vez a otros amigos y amigas que también asistían al mitin. Había gente de todas las edades, hasta niños, porque la plaza de las Tres Culturas, es como un gran patio rodeada de muchos edificios de diferentes tamaños. También se encuentra ahí mismo, el atrio de la Iglesia de Santiago Tlatelolco de los Franciscanos y màs a la derecha el edificio de la Secretaría de Relaciones Exteriores y enfrentito, una serie de ruinas Arqueológicas Prehispánicas  que se pueden observar desde la parte superior de la explanada, porque se encuentran  adheridas  al suelo original, están  por debajo del nivel de la plaza.

Mi hermano me dijo que se iba a acercar más, hacia el Edificio Chihuahua, que es el que queda de frente a la gran explanada. Por mi parte, decidí ir a comprar un refresco a la Avenida de Prolongación de San Juan de Letrán y Nonoalco, tratando de buscar algún sitio donde sentarme; cerca de ahí, existen varias rocas incrustadas en el terreno que se encuentra rodeando a las ruinas.

Serían ya casì, las siete de la noche, quizás un poco menos, cuando de repente, un helicóptero de la policía surco los aires y lanzó una luz de bengala de color blanco. Todos nos inquietamos sobre manera. Unos niños jugaban cerca de mí, afuera de la tienda en la que me estaba tomando mi refresco. Me encontraba a espaldas de las tanquetas del ejército del Batallòn Olimpia, en la segunda sección de la gran unidad habitacional, cruzando la avenida. Los líderes nos comunicaban por los altavoces que no hiciéramos ningún movimiento y que no respondiéramos a ninguna agresión: ¡“No se muevan, permanezcan tranquilos”!.

Todo se sucedió en cuestión de minutos. Después del  lanzamiento de la luz de bengala, los hombres de guante blanco, empezaron a agredir a los manifestantes. Tomé la botella de refresco y salí corriendo de inmediato para sumarme a la defensa de mis compañeros; para  mí todo era más claro, pues me encontraba detrás de ellos y los movimientos de esos hombres me eran fácil de observar, operaban de manera organizada y disciplinada, en conjunto, haciendo una especie de cerco. Fue entonces que hubo varios sonidos de armas de fuego que nadie podía precisar con exactitud de donde provenían,  sì de gente infiltrada o desde los flancos.  Los ruidos de las armas no cesaban, eran sonidos como martillazos sobre un yunque, sonidos sordos. Empezaron los gritos y las carreras alocadas. Todo era confusión y caos. Me detuve y retorne de inmediato a la tienda para tratar de protegerme. Los disparos, al parecer, fueron realizados desde la azotea del edificio Chihuahua o quizás más lejos desde algún otro multifamiliar de alrededor. El fuego era cruzado. Daba la impresión de que alguien respondía a la agresión. Yo sentía, en esos momentos que el piso se me movía, no precisaba con exactitud lo que estaba sucediendo, mis emociones se revolvían, todo era confuso, mi cerebro no me auxiliaba, no alcanzaba a razonar plenamente. Empecé a ver como todos los muchachos empezaron a correr en desbandada, en diferentes direcciones. Los disparos se escuchaban ya por todas partes. Los manifestantes habían sido sorprendidos, tomados por sorpresa. La reacción era desorganizada y todos se atropellaban unos a otros. Las balas zumbaban por todas partes. El rugido de las armas, era ensordecedor. Todos corrían como gacelas al acecho, como liebres en desbandada, el tirotèo era muy intenso. Reinaba la confusión y el terror…

Fue tremendo lo que yo sentía en ese momento, estaba aterrorizado, los latidos de mi corazón eran muy fuertes, los oídos me zumbaban, sudaba frìo, mi cuerpo estaba como adormecìdo, fue horrible ser testigo de todo eso, la noche empezaba a càer. Todavía alcance a ver como una señora alzo a unos de los niños mientras un señor agarraba de la mano a otros y se trataban de esconder en los basureros del edificio, instalados en un compartimiento oculto en el suelo cubiertos con tapas en forma de hongo. Después vino un apagón total, porque para esa hora, ya se había encendido la luz artificial. Se hizo la obscuridad. Todo era zozobra, desarmonía incertidumbre, caos, y muchos gritos de dolor. Era tremendo lo que estábamos presenciando y más que nada escuchando. Los muchachos todos, estaban atrapados entre varios frentes, entre fuegos cruzados, no había ruta hacia

donde seguir,  no había hacia donde correr, solo en círculos, era un corral de muerte, un ruedo de gran tragèdia. Y eso solamente fue el inicio, de una gran masacre que vendría minutos después, cuando el ejército se movilizo de donde se encontraba semioculto y el Batallón Olimpia, a bayoneta calada, empezó a agredir cuerpo a cuerpo, abriendo fuego intensamente, hacia los disque, agresores, que los atacaban desde el edificio Chihuahua. La verdad, es que lo estaban hacièndo contra sus propios hermanos. Contra los manifestantes. Contra los estudiantes. Contra las familias. Contra los niños. Como si ellos fueran  un ejército enemigo adecuadamente pertrechado .¡Fue tremendo, muy tremendo, todo eso!. Las ráfagas que salían de los cañones de las tanquetas eran impresionantes, ante la obscuridad que reinaba; eran las luces del mismo demonio, el fuego del infierno. Los sonidos nos ensordecían y nosotros no podíamos hacer nada, porque un grupo de granaderos nos lo impedía a base de macanazos y culatazos. Los gritos de dolor de nuestros compañeros se escuchaban por todas partes. Nosotros les gritábamos a los soldados que eran unos malditos asesinos. Las ambulancias empezaron a llegar y muchas eran militares. El ataque duro poco más de cuarenta minutos. La noche había caído. Hacía frío, mucho viento y empezó a caer una llovizna. Fue entonces cuando se dio la orden militar de tomar completamente   La Plaza de las Tres Culturas. Los soldados continuaròn entrando sigilosamente a bayoneta calada, para evitar cualquier tipo de sorpresa. Ya no supe más, porque salí corriendo despavorido a avisarle a mi padre de todo lo sucedido ahì. Yo vivía en una pequeña colonia llamada Santa María Insurgentes, a unas cuantas calles de la Unidad Habitacional de Nonoalco Tlatelolco.

Llegue a mi casa y mi madre me informo muy asustada y preocupada que había escuchado los sonidos de los balazos y mi padre nos había ido a buscar inmediatamente. Me volví a salir pese a la negativa de  mi madre. Todo estaba obscuro pues habían desactivado el alumbrado en toda la periferia. Corrí rumbo al departamento de mi abuela materna que se encontraba en la primera sección de la Unidad Tlatelolco,  justo al lado de la torre insignia de ese conjunto habitacional que está construido en forma de punta de lanza y que cuenta con veintidós pisos. Por ahí cruza el puente de Nonoalco que une a Insurgentes Norte  con Insurgentes Centro. Cuál no sería mi sorpresa cuando casi me topo en la obscuridad con mi padre y mi hermano que también venían corriendo rumbo a la casa ¡“pélale, Raúl”!,- me grito mi padre-,  porque este, refiriéndose a mi hermano, acaba de incendiar un camión de pasajeros en el puente… Otros jóvenes pasaban también corriendo junto a nosotros. Mire hacia atrás, al tiempo que corríamos, y vi como ardía el camión a manera de antorcha en la parte más alta del puente…

Nos refugiamos en la casa y tratamos de consolarnos unos a los otros, pues habíamos perdido a todos nuestros más queridos amigos… A nuestros hermanos…a tantos  valiosos jòvenes… No los volveríamos a ver jamás… No los olvidaríamos, no los olvidamos, ni los olvidarèmos : ¡Nunca, nunca, nunca!